Read in English
Сергій Курченко за кілька років побудував масштабну бізнес-імперію, яку правоохоронці пов’язують із розкраданням державних ресурсів та виведенням коштів. За оцінками слідства, у 2010–2014 роках сума заволоділих і легалізованих коштів перевищила 12 млрд грн.
Про це йдеться в матеріалі Argumentua.
10 років заочного розслідування, сотні томів справ і розкрадений «Аграрний фонд». Курченко довів, що для створення «паралельної економіки» не потрібні технології — достатньо мати під рукою ручний аукціонний комітет і літак до Москви
Історія українського олігархату знає чимало прикладів стрімкого збагачення, але злет Сергія Курченка у часи президентства Віктора Януковича навіть на цьому тлі виглядає як карколомний детектив. Молодий бізнесмен із Харкова, який фактично нізвідки з’явився у великій грі, за кілька років перетворився на одного з найвпливовіших гравців вітчизняного паливно-енергетичного ринку, медіамагната та власника футбольного клубу «Металіст». За лощеним фасадом групи компаній СЄПЕК (ВЕТЕК) ховалася масштабна злочинна схема, у центрі якої стояло системне викачування ресурсів із державних підприємств та фінансового сектору.
Слідство розплутувало ці вузли протягом багатьох років, аби скласти повну картину того, що відбувалося у період з 2010 по 2014 рік. За оцінками правоохоронних органів, сума заволодіних та згодом легалізованих коштів сягає понад 12 мільярдів гривень.
У цій гігантській «ресурсній піраміді» були задіяні високопосадовці профільних міністерств, керівники державних компаній, регуляторних органів та низка фіктивних структур, створених виключно для виведення капіталу. По суті, йшлося про створення паралельної економіки, де державні ресурси перетворювалися на приватні статки близького кола тогочасного глави держави.
Ключовим елементом фінансового успіху угруповання була оборудка зі скрапленим газом, який належав ПАТ «Укрнафта» та ПАТ «Укргазвидобування». Через ручні аукціонні комітети та за прямим сприянням посадовців Міністерства енергетики, Міністерства економіки, ДК «Газ України» та кількох обласних держадміністрацій скраплений газ, призначений для побутових потреб населення за пільговими цінами, фактично скуповувався за безцінь. Згодом цей самий ресурс за допомогою підконтрольних фірм реалізовувався вже за ринковими цінами на комерційній основі, генеруючи надприбутки для організаторів схеми.
Втім, агро- та паливний сектор були лише частиною цієї велетенської конструкції. Тіньова імперія активно запускала щупальця у фінансову систему України, створюючи цілу мережу підконтрольних банків, які використовувалися для акумуляції та подальшого виведення коштів. Подібні масштабні махінації стали можливими завдяки тому, що державні інституції втратили контроль над власними ресурсами, а регуляторні органи виявилися беззахисними перед політичним тиском.
Багатовекторний грабунок
Арсенал методів, якими користувалася злочинна організація, вражає своєю різноманітністю та зухвалістю. Окрім паливного ринку, важливою мішенню став «Нафтогаз України». Слідство зафіксувало спроби виведення коштів із цієї державної компанії через підроблені документи, зокрема намагання привласнити астрономічну суму у 5,1 мільярда гривень. Кожен подібний крок вимагав високого рівня координації між топчиновниками, які заплющували очі на очевидні порушення закону та підписували потрібні папери.
Не менш руйнівними виявилися схеми у банківській сфері. Під контроль угруповання потрапили ПАТ «Реал Банк» та ПАТ «Брокбізнесбанк», які швидко перетворилися на інструменти для викачування коштів платників податків. Отримані від Національного банку України стабілізаційні кредити, призначені для підтримки ліквідності та фінансової стійкості установ, майже миттєво перераховувалися на фірми-прокладки та виводилися з країни. У результаті махінацій із кредитами та штучних угод з облігаціями між «Реал банком», «Брокбізнесбанком» та ПАТ АБ «Укргазбанк» з орбіти державного контролю випали сотні мільйонів гривень.
Окремий резонансний епізод стосувався махінацій із ПАТ «Аграрний фонд». Через схеми купівлі-продажу державних облігацій та фіктивні правочини з ресурсами фонд втратив колосальні суми, які мали спрямовуватися на підтримку вітчизняного агросектору та забезпечення продовольчої безпеки. Перелік підприємств, які зазнали збитків від дій олігарха та його спільників, охоплює практично всі стратегічні галузі української економіки того періоду.
Правоохоронна система кваліфікувала ці дії за цілою низкою статей Кримінального кодексу України. До обвинувального акту увійшли інкримінації щодо створення злочинної організації (ч. 1 ст. 255), привласнення та розтрати майна шляхом зловживання службовим становищем (ч. 5 ст. 191), фіктивного підприємництва (ч. 2 ст. 205), легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом (ч. 3 ст. 209), ухилення від сплати податків (ч. 3 ст. 212), а також службового підроблення та використання підроблених документів (ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України).
Роки втечі та юридична марафонська дистанція
Розплата за масштабні оборудки затягнулася на довгі роки через втечу головного фігуранта. 14 лютого 2014 року, коли у центрі Києва вирішувалася доля країни, Сергій Курченко залишив територію України на власному літаку та вилетів до росії, де переховується й досі. Вже у березні 2014 року його було оголошено у міжнародний розшук, проте це лише поклало початок тривалій юридичній процедурі, яка розтягнулася на ціле десятиліття.
Українські суди пройшли через довгий ланцюг процесуальних етапів, аби надати слідству можливість рухатися далі у заочному форматі. На початку 2016 року ВАКС заочно обрав для Курченка запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а у березні 2018 року Печерський районний суд Києва надав дозвіл на проведення спеціального досудового розслідування. Збір доказів вимагав опрацювання тисяч томів матеріалів, проведення численних експертиз та допитів свідків, адже йшлося про мережу з сотень пов’язаних компаній.
Переломним моментом для справи стало передання обвинувального акта до Вищого антикорупційного суду наприкінці 2022 року. Офіційно судовий розгляд розпочався 9 грудня 2022 року, а вже на початку 2023 року ВАКС пройшов підготовчий етап та призначив розгляд справи по суті. За клопотанням прокурорів суд задовольнив проведення спеціального судового провадження (in absentia), що дозволяє вершити правосуддя навіть за відсутності самого обвинуваченого на лаві підсудних.
Для антикорупційних органів — НАБУ та САП, які перебрали на себе провадження від Генеральної прокуратури, ця справа стала іспитом на здатність доводити до логічного завершення розслідування щодо топфігурантів минулого режиму. Ухвалення вироку в такій справі має не лише моральне, а й важливе юридичне значення для майбутньої конфіскації заблокованих активів та притягнення до відповідальності всіх причетних осіб.
Санкційний зашморг та американський слід
Перепереховуючись у москві, Сергій Курченко не припинив своєї деструктивної діяльності. Влада США обвинувачує олігарха у багаторічних махінаціях, спрямованих на обхід санкцій, запроваджених Сполученими Штатами проти російського паливно-енергетичного сектору та підконтрольних ватажків на окупованих територіях. Використовуючи складні схеми та офшорні юрисдикції, він намагався вибудувати нові «сірі» торговельні ланцюжки вже на користь країни-агресорки.
У відповідь на загрози національній безпеці навесні 2021 року Рада національної безпеки і оборони України застосувала персональні санкції проти низки колишніх можновладців, серед яких опинився і Курченко. Рішенням РНБО, введеним у дію указом Президента, його активи на території України були заблоковані строком на 10 років. Підставою для цього стала не лише економічна шкода, завдана у минулому, а й прямо підтверджена причетність до дій, що загрожують суверенітету України, та сприяння терористичній діяльності, зокрема, після початку повномасштабного вторгнення рф.
Показово, що втікач намагався чинити юридичний опір і оскаржував санкції в українських судах, вважаючи блокування своїх рахунків та майна «незаконним». Проте позиція держави виявилася юридично непохитною. На початку березня 2025 року Міністерство юстиції України повідомило, що суд остаточно підтвердив законність та обґрунтованість застосованих санкцій щодо Курченка. Це рішення відкрило шлях до подальшого стягнення його майна в дохід держави через ВАКС.
Справа Сергія Курченка — це не просто процес над окремим бізнесменом, а вирок усій системі «олігархічного капіталізму», яка роками підривала українську державність зсередини. Остаточне завершення судового розгляду у Вищому антикорупційному суді та винесення вироку має стати важливим прецедентом, який доведе: навіть через роки втечі та спроб сховатися за кордоном, юридична відповідальність за розкрадання національного багатства є неминучою.
